Василь КОЖЕЛЯНКО
“Я думав про руйнацію комплексів…”
(Інтерв’ю Олега Солов’я з Василем Кожелянком)

О. С.: Пане Василю, Ваш роман, що з’явився в “Сучасності” наприкінці минулого року і був відзначений премією, зробив Вас відомим в усій Україні прозаїком. Треба, мабуть, чекати перекладу російською, а відтак розголосу не меншого, ніж того, що зазнав роман Оксани Забужко. А як виник задум роману “Дефіляда в Москві”?

В. К.: Я підсвідомо відчував, що в українській літературі є незаповненою ніша альтернативної історії, тобто — “а що було б, якби…” — це фантастика, обернена не в майбутнє, а в минуле. В якийсь момент я відчув, що можу написати такий роман, який був би мені цікавий і як читачеві, а не тільки як автору. Перший розділ я написав у 1995 році, а повністю закінчив роман у 1997 році.

О. С.: Якою була творча доля Василя Кожелянка до “Дефіляди в Москві”? Які твори та книги були написані та видані?

В. К.:Спочатку було три книги віршів — “Терновий іній” (1994) та премія “Гранослов” (1992) за цю книжку, того ж року вийшла ще одна книга віршів — “Білий і рудий” (1994), наступного року — поетична збірка “Семибарвний кінь” (1995). До друку підготована ще одна книга поезій — “Як учив Кожелянко Цзи”, яка ще чекає на свого видавця. А ще у співавторстві із Володимиром Сердюком написано п’ять п’єс.

О. С.: Чи чекали Ви на такий успіх “Дефіляди…”?

В. К.: Кожний, хто пише, чекає на визнання. Але я думаю, що це не чисто мистецький успіх, бо роман “Дефіляда в Москві” можна назвати і політичним романом. Більш того, дехто намагається тлумачити цей художній текст у контексті реальної історії.

О. С.: Про що Ви думали в першу чергу, коли працювали над романом?

В. К.: Я думав про руйнацію комплексів, звідси мій герой — сильна людина, вояк-переможець…

О. С.: Відомо, що існують закиди в тому, що автор “Дефіляди…” перекреслює героїчні сторінки Другої Світової війни та потурає тим, хто звинувачує Україну у співпраці з фашистами. Як Ви можете це прокоментувати?

В. К.: А хіба таке не могло статися? Хіба Україна не могла бути союзником Німеччини, як, скажімо, Угорщина чи Хорватія? І це ще питання, чи зашкодило б це Україні, якби вона здобула свою державність у 1941 році.

О.С.: Чи не страшно було писати роман “Дефіляда в Москві”?

В.К.: Звичайно, я йшов на певний ризик, події ще надто свіжі, ще живі учасники тих подій. Я був готовий до неприємностей. Можливо, сміливості додала робота журналіста. Але, зізнаюся чесно, трошки було страшно.

О.С.: У мене, як читача, виникло таке враження, що “Дефіляда…” має продовження…

В.К.: Після “Дефіляди…” я написав роман з реальної історії — “Конотоп”. Цей твір закінчено в 1998 році і вже подано до журналу “Сучасність”. Це роман про переможну битву Івана Виговського, отже, в центрі знову мілітарні стосунки з Росією. Це твір з реальної історії, але зі зміщенням часу, в епіцентрі битви діє журналіст, який повідомляє про гарячі події в різні газети — українські, російські, комуністичні, націоналістичні і так далі, з цих фраґментів вимальовується загальна цілісна картина. А продовженням “Дефіляди…” є швидше мій третій роман — “Людинець пана Бога”. Людинець — за аналогією до слова “звіринець”.

Цей твір також було завершено минулого року. В цьому творі я виходжу з того, що Україна здобула незалежність у 1941 році (за “Дефілядою…”). В цьому романі я конструюю події 90-х років, кінця нашого століття. Фактично, ці три романи складають трилогію з умовною поки що назвою “Душоносці”.

О.С.: Пане Василю, дякую за розмову і бажаю Вам майбутніх творчих успіхів. Чи є надія скоро побачити роман “Дефіляда в Москві” окремим виданням?

В.К.: Так, така надія є. Рукопис зараз в роботі у львівському видавництві “Кальварія”. Можливо, ще до кінця цього року читач отримає цю книгу.

м.Ірпінь, 6.05.99.
Джерело: Кальміюс