Олександр Ірванець
«Любіть!..»
Вірші з трьох книжок і з-поза них.

Серія “Критичні тексти”. Славетному бубабістові Олександові Ірванцеві, коли він виголошував свої злобноденні антирадянські й анти сучукрлітературні пашквілі на літературних вечорах (підозріло схожих на мітинґи), а згодом друкував їх у часописах (призначених, як відомо, жити один день), певно, більше йшлося не про вдячну пам’ять нащадків і світове визнання, а про те, щоби незайвий раз подратувати “партійців, патриціїв і кей-джі-бі” (як висловився був один із двох побратимів його боговірних). Літературні патриції недолюблювали бубабіста (звідси в нього, недолюбленого, така закличність у назві збірки - сублімація, що вдієш?), і мали підстави: вони ж бо достеменно знають, якою мусить бути справжня література, призначена служити національному відродженню. Тепер він зібрав ті римовані памфлети й фейлетони до книжки - а це як не увічнення їх, то принаймні - утривавлення. Тож має чим незайвий раз подратувати снобів і рафінованих естетів, які достеменно знають, що таке справжня література, не заанґажована в процеси конструювання уявлених спільнот. (Тонкі цінувальники красного письменства ніяк не второпають, навіщо римувати фейлетони, а тим більше передруковувати їх у збірках. А дуже просто: в незалежній Україні, проти сподівань, побільшало об’єктів, на яких задля служіння на благо суспільства - ще раз згадаймо Патріярха - вимагає намалювати свій гарб.) Втім, Ірванець завбачливо придбав у польського критика Богдана Задури індульґенцію, чи радше сертифікат своїх претензій на тривкість, і поставив його передмовою до збірки: “Те, що він пише, як мені здається, чудово витримує випробування часом. Мабуть, і сам автор це розуміє, оскільки не уклав цю збірку за хронологією написання віршів. Хронологічне компонування - від ранніх текстів до найновіших - зазвичай демонструє розвиток поета, його еволюцію, але й також містить щось на кшалт механізму, який виправдовує найстарші тексти. Тут немає цього: маємо до діла з компонуванням, у якому всі твори рівноправні… “Юнацькі” за своїм характером вірші… начебто отримують санкцію “зрілости”, вірші сатиричного характеру, сповнені, сказати б, публіцистичної заанґажованости, через контекст творів, які без перебільшення можна назвати метафізичними.., також набувають значення та поваги, і така поліфонічність - емоційна, тематична й формальна - дозволяє говорити про Ірванця як про досконалого поета”. Але задля поліфонії тут-таки надав слово українському критикові Андрієві Бондарю, який у післямові ту сенкцію заперечує: “От коли Ірванця по-справжньому заглючило: “Молоток залетів у вагонне вікно / На сто шостому кілометрі, / І обличчя мені обпекло / Гарячковим подихом смерті”. Сашко, це в тебе серйозно чи ти вже почав стібатися? Вірш позначено 1985 роком, коли вже зібралися “тріє, як рідні брати”". А, хай собі божеволіють і конають, - вирішив Ірванець, - нам своє любить. І вмістив до збірки вибраного те, що написалося. Читайте, стібайтеся і сублімуйте: “А я - не борець, не трибун, не оратор / Дурна в мене вдача, паскудний характер / Не маю позиції, навіть - і пози / Отож балансую між віршів і прози”.
Джерело: knyha.com