Олександр Ірванець пише повість про скарби Лазаренка

Нещодавно 45-річний рівненський письменник Олександр Ірванець переклав п’єсу польського драматурга Яноша Гловацького «Четверта сестра». 2 лютого її покажуть у столичному Молодому театрі.

— Спочатку прем’єру призначили на 26 січня. А це означало, що я не просихатиму цілий січень, — зізнається письменник. 24 січня у нього день народження. — А так я відісплюся. Зустріну Гловацького. Він приїде на прем’єру до Києва. Зараз живе на дві хати — у Нью-Йорку та Варшаві.

Уперше п’єсу «Четверта сестра» Ірванець прочитав у польському театральному журналі «Діалог».

— Це чорний гумор. Голлівудський погляд на Росію, де ледь не ведмеді вулицями ходять. Назва відсилає до чеховських «Трьох сестер». Тільки сестри Гловацького хочуть перебратися з Москви до Нью-Йорка. Перекладати почав для себе, — веде далі. — Нікому не показував. Перекладену першу дію відніс у Молодий театр до режисера Стаса Мойсеєва. Він зацікавився, — письменник дістає люльку. Підкурює.

— Цю люльку й пачку тютюну культуролог Мирон Петровський подарував, — розповідає. — Рік тому мені зламали носа. Лівою ніздрею фактично не вдихав. У Рівному друзі-лікарі зробили операцію з корекції носової перегородки. І заборонили палити. Я кинув цигарки і перейшов на люльку.

Говоримо про те, що Ірванець зник із «5 каналу», де читав короткі віршики.

— Я ж півроку жив у Америці, у Нью-Йорку,- пояснює. — Виграв грант. І поїхав досліджувати американську драматургію. Нещодавно на «5 каналі» знявся в новорічній програмі «5 копійок». Лесь Подерв’янський вийшов у масці Леоніда Черновецького, Олександр Володарський — у масці Миколи Азарова. Адвокат Тетяна Мунтян була Юлією Тимошенко. А я — Олександром Морозом. Це моя перша поява на екрані після Америки. Я б зараз хотів щось інше, а не просто свою голову в телевізорі показувати. Щось на кшталт «казок діда Панаса», тільки для дорослих. Але мені потрібен менеджер, який би волочив усе на собі.

Чи вразила чимось Америка?

— Книгарнями. Вони працюють до 23.00. Там є кав’ярня, туалет і канапи. Можна сісти почитати. Шостого «Гаррі Поттера» я прочитав у книгарні, — зізнається. — Книжка коштувала аж 35 доларів. Мене давила жабка такі гроші віддавати.

За цей час щось написали?

— Дві повісті та п’єсу. Одна з них є продовженням повісті «Львівська брама» з книги «Очамимря». Називається «Золото Павла * * * * * * * ка». Сюди можна підставити два прізвища — Полуботка й Лазаренка. Це повість про українську діаспору. Назву для п’єси я «вкрав» у режисера Сержіо Леоне «Якось в Америці». У перші дні нового року піду її показувати столичним театральним режисерам.

Дружину із собою за кордон берете? - питаю про художницю Оксану Цюпу.

— Коли отримую якусь стипендію. Оксана на власні очі побачила Нью-Йорк, Вашингтон, Мюнхен, Берлін, Відень та Венецію. Їздили на Ніагарський водоспад. Після екскурсій я відсилаю її додому і починаю працювати. Правда, пхикаю, що мені сумно.

Як ви познайомилися?

— В електричці. Ми з письменником Володею Цибульком їхали з ірпінського будинку творчості до Києва. А Оксана — на роботу. У Біличах машиніст оголосив, що стоятиме 50 хвилин. Ми пересіли на міський автобус. Там і розговорилися. За рік одружилися. Так і живу в приймах у Ірпені на шостому поверсі

Іван Столярчук, «Газета по-українськи»

Джерело: artvertep.dp.ua 28 грудня 2006