КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛК У ПАРИЖІ. 1815

палаце правосудний тріумфів арко
обскубані когути плюмажні офіри
машируючи під арков переможно шпарко
співаємо хрипко немов обозні фіри

слава нашим генералам конюхам слава
слава Богу пройшли-сьмо рим і Крим і півпекла
в’ється в небі фана рвана як халява
сто фортець добуто і згага запекла

миром пахне як миртов лопочуть газетки
же конець усім войнам же канони відблискали
на ковчегах бальконів гризуться гризетки
що то йде за вояцтво з обгорілими писками

а то ми машируючи полями і битвами
принесли свої кулі коломийки ранці
розмальовані шаблями ніби бритвами
світимося наскрізно рана на рані

а то ми серед Парижу табором стали
острови плинуть річкою вальсуй версале
скінчилась війна і вина сім бочок
сеною плине яворовий листочок

пам’ять ніби сурму виносимо з бою
сім держав перейдемо вмиємось чисто
чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю
Коломиє писанко Коломиє місто

ЧЕРНІГІВСЬКА МІСЬКА АРТИЛЕРІЯ

у місті де вже забуто процес уживання апострофа
і йодом багата ріка всихається гінко
стали над урвищем валу 12 чорних апостолів
а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго

залізний атракціон під назвою «пушкі»
охлялі та охололі немов зужиті повії
стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна
вогнепальні колись уламки якоїсь росії

і от

під валом довкіл розляглася чорнична губернія
де груші в садах мов ядра все гуп та гуп
збирайте на схилах сурми порослі терням
вкладайте в губи огрубле тремтіння труб

наведемо на місто черні чоренні жерла
пустим півня по мезонінах мов на гарман
але ядер нема і дула задуха сперла
і лише горобці вилітають з гармат

НАРБУТОВЕ «А». 1917

Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді
починає створювати високомистецький варіант національної
абетки

нема електрики і хліба і держави
якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру
отечество лежить собі двоглаве та іржаве
а ми вчимось писати нашу першу літеру

абетка починається на А
Артерія
Асирія
АптекА
АренА рАн глибокА мов трунА
історія кричить немов АбеткА

відкрите А мов Арф рАхмАннА грА
мов хор кАлік безкрАю ноту тягне
комусь АрАл
комусь Афон-горА
лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле

нАш перший нАш голодний птАше нАш
зАкрите А нА шибениць глАголАх
впАде перо як тлінний АдАмАшк
нА Азію що вихололА й голА

кричуще А нАуки тА письмА
як АмбрАзури в аркАх АкАдемій
це Аполлон якого в нАс немА
Або АдАм в розтерзАнім едемі

нема лікарень борошна паперу
універсали розстріли декрети плач амвонів
абетку починаєм ніби еру
вчимось писати спалахи червоні

ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ,
АБО Ж БЕЗКОНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ

носаток надцять перехилено
то й замакітрилось на гаму:)
а ті що з крилами і з вилами
губами бамкають bibamus

тут навіть coitus не коїться
носаток надцять перехилено
і непорушність нижче пояса
мов гузна цвяхами присилено

мов шиї зігнуто і змилено
глитай щокате і пузате
носаток надпять перехилено
допоки будеш пановати

мов дух опухлої кунпанїї
зітхаєш ревно і знесилено
ще по одній панове пани
носаток надцять перехилено

о ганусівко чикилдихо
та прочі випиті напої
в ліси свічок сумирно тихо
відходять шльохи та герої

II

ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада
паліть воячки непоборні салютами з люф
іде молодичка з косою кривою ставайте свічками
як буква і дух або блазенський бубон і буф

вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні
джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді
вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні
мов камінь у річку слова і круги по воді

світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста
над морем і полем де в мандрах обсмалений рід
заводить у тартар крючок баламут і юриста
хоча і йому не минути вогню сковорід

то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше
іти по слов’янську латину в папірусну хлань
крізь морок і мор голоси як вузли зав’язавши
над попелом пасік парсун і пісень і повстань

косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю
стрічайте герої бурлацтва святі бахурі
вертеп не зачиниться з нього показано дулю
отчизні і жизні і смерті і ясній зорі

ВЕЧЕРЯ В ШАБЛЕКОВТАЧА

Він має щось від різника або від самурая
Його ножі то попурі для джазових музик
Уста розкрито як врата все до мікрона грає
Важливо губи розтягти і зберегти язик

Дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки
Гімнастика для щік зубів трахеї язика
Та тільки шабля над усе дивіться українки
Бо шабля зоряна межа для нього козака

Вона це промінь що гряде в його жертовне тіло
Ковтай ковтай ковтай її коли як не тепер
Повітря геть легеням зась і серце вниз осіло
А він порожній наче дух і чуйний мов сапер

Вона зникає в ньому вся наткнувшись на кишечник
Ми кричимо давай давай лякай своєю грою
Від наших вигуків і слів огидних недоречних
На ньому проступає біль і він стікає кров’ю

А ми дивилися на все волали біс і браво
Немов у цирку чи на з’їзді зрештою або
На кінофільмі де герой життя віддав за справу
Аж ружа крові процвіла крізь горло і жабо