Всі записи з теґом: Жадан Сергій
Травень 23, 2007 / 8:18 pm · Мізантропка
Быть Жаданом
Автор: Антон КУШНИР
Дышать как Жадан, двигаться как Жадан, думать как Жадан, мучиться как Жадан, говорить как Жадан, верить как Жадан, выглядеть как Жадан, пренебрегать как Жадан, помнить как Жадан, любить как Жадан, быть Жаданом. Сергей Жадан — тема для литературных разделов интернет-форумов. «Ах, Жадан? Я с ним пил!» Жадан, о текстах которого продвинутые студенты пишут дипломные работы. Жадан, который может объединить несколько литературных поколений — если брать не по возрасту авторов, а по возрасту читателей. Поколение Жадан. Жадан-поэт — несомненно, лучше Жадана-прозаика. Жадан-прозаик — несомненно, лучше Жадана-поэта. Жадан, на презентации которого перестаешь ходить, потому что и так наизусть выучил его жесты, его мимику, его голос, его дыхание. …далі »
Травень 23, 2007 / 8:13 pm · Мізантропка
Жадан for the masses
Автор: Отар ДОВЖЕНКО
Чтобы написать роман, надо мыслить романно.
Сергей Жадан приблизился к этой цели вплотную. «Депеш мод» естественно было бы считать автобиографической повестью, если бы сам автор так часто не подчеркивал: я роман написал. Ну, автору виднее.
Очень хорошо, что «Фолио» избрало для книги формат pocket-book, и стоит она дешево. Ведь «Депеш мод» — первая потенциально удачная попытка Жадана обратиться ко всем. Если вам «не пошла» поэзия и первый сборник рассказов «Біг Мак», стоит попробовать еще раз: уже с первых страниц вам станет понятно, что искренность и прямота изложения, в меру циничный юмор и магнетизм кортасаровских распространенных предложений с диалогами внутри не отпустят вас вплоть до последней, где вас ждет some great reward в виде ошеломляющего послесловия. …далі »
Травень 23, 2007 / 4:33 pm · Мізантропка
Сергій Жадан. Цитатник.
“Я колись написав собі таку історію про дітей”. Сергій Жадан. У.Р.С.Р.
А тепер історія про дітей:
“Дітям вперше прочитали Новий Заповіт і попросили намалювати окремі сцени. Коли вони малювали сцену розп’яття, там не виявилося Ісуса, розумієш? Себто саме розп’яття, ну, сам хрест, був, а Ісуса на ньому не було. Річ у тім, що це були тибетські діти, вони навіть уявити собі не могли, що Ісуса прибили (!) цвяхами (!) до цієї хріновини, вони думали, що мова йде про якесь моральне покарання, як у них на Тибеті, щось на зразок того, що спорудили хрест, поставили під ним Ісуса, посварили його, чи, може, навіть не сварили, очевидно, що не сварили, очевидно, що він сам мусив усе зрозуміти, і все – він пішов, а хрест лишився стояти. Їхні тендітні тибетські мізки не могли припустити собі такої фактурності – цвяхи, погано оброблене дерево, на якому висять кілограмів 60 свіжого людського м’яса і підтікають кров’ю, все це неприродньо виглядає, погодься. Одним словом, у них на розп’ятті Ісуса не було. Уяви собі цілий Заповіт, намальований цими дітьми, мені здається, що це мало бути щось значно добріше за оригінал, там було б менше приреченості, більше радості, більше фарб, більше позитивних героїв, вірніше – менше негативних. Мене ця історія настільки приваблювала, що я її не хотів ніде друкувати, мені було приємно тримати її при собі і неприємно було навіть уявити, що хтось її прочитає. Чому я тепер розповідаю тобі про неї?”
…далі »
